Чи спасає молитва від війни?

Війна в Україні сконцентрувала нашу увагу на питаннях надзвичайно актуальних та гострих. Про роль та місце молитви у воєнний час розмірковують учасники телепрограми «Хроніки війни» з ведучим Віктором Вознюком.

— Ми розуміємо роль військових, потужного озброєння, мудрої політики в захисті країни. Але як на захист країни впливає молитва?
Олександр ГОНЧАРОВ, капелан, керівник відділу освіти УЦХВЄ Харківської області:
— Я б сказав, що не молитва впливає, а Господь. Якщо ми неправильно ставитимемо акценти, то відбуватиметься зміщення понять. Якщо ми вважатимемо, що молитва на щось впливає чи не впливає, то будемо думати: «Ми правильно молимося чи неправильно?» І коли люди потрапляють у пастку подібного розуміння, то вважають, що, якщо відповідь не прийшла або не така, яку вони очікували, то вони молилися неправильно або ж не мають потрібної віри. Але Писання каже, що все залежить від Господа. Написано, що «коня готують до бою, але перемога — від Господа». Молитва — лише інструмент Божого впливу на народ Божий, щоб ми докладали більше зусиль, наполегливості в пошуках Господа та більше концентрували свою увагу на Ньому.

І саме ця ситуація в Україні показала, що може Господь, що «коли за нас Бог — то хто проти нас?» (Рим.8:31). Ні друга армія світу, ні атомний потенціал ворога, ні кількість воїнів не можуть забезпечити перемоги. Звісно, ми бачили силу молитви, Божі відповіді й чудеса, але акцент тут не на нашій молитві, а на Божій силі. Господь дає перемогу, а не молитва. І не завжди перемога приходить у відповідь на молитви. Є випадки, коли Бог діє не так, як ми просимо в молитві. Бувало, що люди молилися за одне, а Господь чинить по-іншому. І одразу або з часом ми розуміємо, що це було на краще. Господь мудрий і знає, як правильно розставити акценти.

— У наших церквах часто можна почути такі твердження: «Якби не молитви, Україну вже захопили б вороги. Тому потрібно доповнити чашу молитов за країну, щоб прийшла повна перемога у війні». Чи правильне це формулювання?
Василь ПОПУДНИК, заступник керівника Департаменту освіти УЦХВЄ:
— Ці твердження неоднозначні. З одно боку, правильно, що люди моляться, просять, а Бог чує і відповідає. Але разом із тим такі формулювання однобокі, бо вони породжують ряд запитань. Інколи Бог може не відповісти на молитву, не дати того, що люди просили. Іноді може бути так, що люди взагалі не молилися за те чи інше, а Бог це дав.

Тому б я рекомендував нашим проповідникам, які стверджують щось таке, бути дуже обережними. І якщо вони вже це проголошують, то хоча б пояснювали, що вони вкладають у ці слова. Іноді дуже неоднозначно звучать слова з уст християн: «От якби не церква, якби не наші молитви, то все було б зруйновано».

Чи немає тут своєрідної гордості, ствердження того, що ми тут головні. Мовляв, що там армія, наші союзники, президент, допомога, зброя?! Головне — наші молитви. Тобто ми тут головні герої, головні переможці.

— Ну, але ж є в цих словах певна істина. Напевно, нам важливо, окреслити свою духовну роль у війні, бо ж за цим стоять і духи злоби піднебесної, а з ними «хаймарсами» не повоюєш?
— Я про це й кажу. Тобто якщо наведене твердження проголошується, то слід чітко розмежовувати духовний і фізичний аспекти. Тобто є духовний бік, де ні «хаймарси», ні союзники, ні воїни не мають впливу. Але ми не маємо права відкидати матеріального світу, фізичного впливу різних людей, які докладають колосальних зусиль для перемоги. Але коли звучать лозунги: «Що там зброя, армія чи союзники! Головне молитва», то це щонайменше приниження цих людей. Уявіть, що це слухає якийсь військовий, який був на передовій і реально оцінює стан справ. Він скаже: «Та слухайте, я на власні очі бачив, як «хаймарси» переламали хід війни. Ми б не могли без них перемогти. То що сильніше: молитва чи «хаймарс»?»

Тому я за те, щоб такі твердження висловлювати мудро, делікатно, не знецінюючи вкладу інших людей і чітко відмежовуючи матеріальний світ від світу духовного.

— Ще одне запитання, яке дуже часто ставлять люди: якщо Бог знає все, то для чого молитися? Чи можна змінити Божу волю та обставини в матеріальному світі?
Віталій Варениця, ректор Тернопільської біблійної семінарії:
— Молитва перш за все потрібна самій людині, а не Богові. У цьому Божа воля для нас. У Євангелії від Матвія, 6 розділ, коли учні питають Ісуса, як молитися, Він починає відповідь зі слів: «Ти коли молишся, то увійди в таємну кімнату й помолися Отцеві…» А далі йдуть слова: «Отець знає наперед, чого ви потребуєте». Тобто спочатку йде веління молитися, а потім твердження, що Бог знає, про що ви будете просити.

Ісус, коли жив на землі, молився до Бога, а Він для нас приклад. Хіба Його Небесний Батько не знав, що Йому потрібно? Але Ісус Сам потребував цього спілкування зі Своїм Отцем, у якому Він отримував підбадьорення, силу, натхнення.

Це підводить нас до висновку, що той, хто молиться, передусім має визнати свою потребу в тому, хто сильніший за нього. Тобто, коли ми молимося, то ми впокорюємося перед Богом і визнаємо, що є надто слабкими, щоб вирішити ту чи іншу проблему. Тобто молитва — це вияв покори, коли ми визнаємо себе слабкими. Горда ж людина вважає, що сама може впоратися з життєвими викликами.

Молитва нам потрібна також і для того, щоб ми віддали контроль над ситуацією Богові. Бог віддав землю в розпорядження людям, і там вони господарюють, як хочуть. Те ж саме й у нашому житті. Якщо ж ми приходимо з проханням до Бога, то цим передаємо контроль над даною ситуацією в Його руки. Вирішуючи цю проблему, Бог може діяти через людей або ж дати нам мудрості, як вирішити ту чи іншу проблему, але зрештою, коли ситуація вирішиться, уся хвала належатиме Богові. Я пригадую одну історію, яка після мого навернення допомогла мені краще зрозуміти питання молитви. Це історія про жінку, котра молилася за свого невіруючого сина, який ніяк не навертався до Бога. Вона молилася багато років, а тоді стала казати: «Боже, чому нічого не відбувається? Я молюся, а змін жодних». І Бог відповів їй: «Я не можу змінити твого сина, тому що ти повністю контролюєш ситуацію. Ти хочеш, щоби було по-твоєму. Віддай його під Мій контроль». Жінка покаялася перед Богом у цьому — і дуже швидко її син навернувся.

Тобто Бог діє тоді, коли ми перестаємо самі контролювати ситуацію, а цей контроль віддаємо Йому. Він може діяти різними способами — як природними, так і надприродними.

Друга частина запитання стосується Божої волі. Ми маємо молитися, щоб звершувалася воля Божа. Бо якщо ми просимо для здійснення власної, як написано в Посланні Якова, щоб використати для власних пожадливостей, то ми просимо — і не отримуємо. З цього випливає, що Божої волі ми змінити не можемо. Та й вона нам на добро, навіть коли ми бачимо це по-іншому. Коли Бог посилав пророків, які застерігали людей і проголошували їм суворі слова, то Його волею було покаяння людей. Тобто скасування суду — це не скасування Божої волі. Причина цього — покаяння людей, що насправді було досконалою Божою волею.

Якщо ми молимося згідно з волею Бога, то сприяємо тому, щоб ця воля Божа здійснилася. Ми знаємо, що проповідь Євангелії — Божа воля, але Павло, закликаючи християн до молитви, просить, щоби Бог дав Йому силу з мудрістю проповідувати Євангелію — тобто молилися за те, щоб ця Божа воля здійснилася. Церква покликана до цього. Бог чекає, щоб ми підкорили свою волю Його волі в молитві, щоб ми пізнавали те, чого хоче Він. Але Його воля неодмінно здійсниться.

— Часто можна почути свідчення того, як Бог через молитву спас від смерті під час обстрілів чи в окупації. Але є люди, які постраждали або загинули. Як пояснити постраждалим, чому Бог їх не зберіг?
Олександр Гончаров:
— Тут все починається з неправильно поставлених акцентів. Зокрема акцент зміщується з Божої волі на те, чи правильно молилася людина, за кого більше молилися, за кого менше. Але практика показує, що гинули й ті, за кого більше молилися, і виживали ті, за кого не молилися взагалі. Тому ту важливо зберігати акцент на волі Божій. Доповнюючи брата Віталія, хочу сказати, що цю волю Божу ми пізнаємо в молитві. В молитві ми входимо в Божу присутність. Молячись, ми переконуємося, що ми діти Божі та, що би з нами не трапилося, — ми, як каже апостол Павло, чи живемо, чи помираємо, завжди Господні. Звісно, смерть віруючої людини — це трагедія для земних людей, але для вічності це тріумф, бо «праведник був забраний від зла». Тому нам треба навчитися надмірно не впадати у відчай від того, що люди йдуть. Головне, щоб ці люди йшли до Господа.

Недавно я був у госпіталі, бо мого друга поранило в голову. Буквально міліметри, як казали лікарі, — і чоловіка не стало б. Ми за нього молилися й до того, а в той день подякували Богові за збереження життя. Але невдовзі ми отримали звістку, що снайпер убив ще одного нашого знайомого, і я не можу сказати, що за нього ми менше молилися. Чому так стається — знає один Господь.

І тому, коли я був в АТО і тепер, коли спілкуюся з воїнами, то роблю акцент на тому, щоб люди примирилися з Господом. Це найважливіше, бо якщо людина з Господом, то їй не страшно помирати.

Повну розмову на цю тему слухайте у випуску «Хроніки війни. Чи спасає молитва від війни» на YouTube-каналі

Благовісник, 1,2023